(Київ) – Як повідомляє Human Rights Watch, у Київській і Чернігівській областях України зафіксовано три випадки, коли російські військові відкривали вогонь по цивільному транспорту, внаслідок чого шість цивільних мешканців загинуло, а троє було поранено. Один із випадків був сумарною стратою: чоловіка витягли з мікроавтобуса і розстріляли на місті.
«Російські солдати на блокпостах стріляли по проїжджих машинах навіть не намагаючись перевірити, чи водій і пасажири є цивільними особами, – заявила Белкіс Вілле, старша дослідниця Human Rights Watch із питань криз і конфліктів. – Зобов’язання розрізняти цивільних осіб і комбатантів є незмінним, так само незмінною є заборона здійснювати напади на цивільних осіб, хай де вони перебувають – у себе вдома, на вулиці, чи в авто».
Human Rights Watch опитала дев'ятьох очевидців цих випадків, зокрема двох поранених унаслідок цих нападів людей. Наші дослідники побували на місці подій і оглянули чотири обстріляні автомобілі. Очевидці кажуть, що під час обстрілу українських військових поблизу не було.
Нині на дорогах Київської та Чернігівської областей є багато покинутих зіпсованих машин зі слідами від куль, обгорілих, із іншими пошкодженнями. Це наводить на думку, що були й інші випадки обстрілів цивільного транспорту з боку російських військових і є інші постраждалі цивільні особи. Російські війська повинні поважати права цивільних осіб, які намагаються виїхати із зони бойових дій, і сприяти доправленню через підконтрольну їм територію неупередженої гуманітарної допомоги для цивільного населення.
Два із цих трьох випадків сталися у Гостомелі, розташованому приблизно за 20 кілометрів на північний захід від Києва. Ще у перший день вторгнення, 24 лютого 2022 року, російські війська намагалися захопити Гостомель і взяти під контроль військовий аеропорт поблизу міста. Ця територія перебувала під російською окупацією аж до 31 березня, допоки російські війська не залишили Київську область.
28 лютого російські військові відкрили вогонь по двох авто з дев'ятьма цивільними, які намагалися виїхати з регіону. 3 березня росіяни обстріляли авто з чотирма чоловіками, які їхали домовлятися про доправлення гуманітарної допомоги. Третій випадок стався у селі Нова Басань Чернігівської області, за 70 кілометрів на схід від Києва, коли російські військові обстріляли цивільний мікроавтобус, у якому було двоє чоловіків, один із них отримав поранення, але зміг утекти. Другого чоловіка солдати витягли з мікроавтобуса і розстріляли на місці.
Відповідно до норм міжнародного гуманітарного права (законів і звичаїв війни), цивільне населення за жодних обставин не може бути свідомим об’єктом нападу. Сторони збройного конфлікту повинні вживати всіх можливих застережних заходів із метою зведення до мінімуму втрат серед цивільного населення та збитків цивільним об’єктам, а не здійснювати напади, які порушують принцип розрізнення між комбатантами і цивільними особами. Кожен, хто віддає наказ про вчинення таких дій або умисно вчиняє такі дії, заохочує до них або сприяє їм, є відповідальним за воєнні злочини. Військове командування, яке знало або принаймні могло знати про такі злочини, але не намагалося їх зупинити чи покарати винних, несе кримінальну відповідальність за воєнні злочини в рамках відповідальності командування.
Росія повинна провести неупереджене, ретельне та прозоре розслідування цих вбивств і виплатити жертвам усіх незаконних обстрілів відповідні компенсації.
«Ці випадки свідчать про недотримання російськими військами зобов’язання завжди розрізняти цивільних осіб і зводити до мінімуму втрати серед них, – сказала Белкіс Вілле. – Російське військове командування є зобов’язаним провести розслідування цих випадків, притягнути винних до відповідальності та вжити необхідних заходів, аби покласти край такого штибу вбивствам».
Докладний опис трьох зазначених випадків.
Три вбивства у Гостомелі 28 лютого
Максим Максименко розповів Human Rights Watch, що 28 лютого за кілька метрів від його будинку у Гостомелі стояло як мінімум чотири одиниці російської бронетехніки. Він і родина сусідів-однофамільців вирішили тікати на південь у напрямку Києва. Максим виїхав у другій половині дня з чотирма пасажирами в авто: мамою Любов'ю на пасажирському сидінні попереду та дружиною Жанною, маленьким сином і тещею на задньому сидінні. Його сусід, Олександр Максименко, з дружиною, сином і Максимовим батьком Володимиром їхав за ними у другому авто.
Максим розповідає, що автомобілі без проблем перетнули перші три російські блокпости в Гостомелі. Та на під’їзді до четвертого блокпоста біля південної околиці міста по них зненацька відкрили вогонь зусібіч. Максимовій матері куля відразу влучила в голову: «у неї від голови залишилася тільки частина потилиці та вухо». Максим каже, що зупинив авто і спробував сховатися під приладовою панеллю, але куля влучила йому у шию праворуч і застрягла у правій лопатці. Лікар, який пізніше видаляв кулю в лікарні, сказав, що це 5,45 мм калібр. Унаслідок цього обстрілу Максим Максименко втратив око, у голові у нього лишилися металеві осколки.
Інша куля прошила навиліт ліву ногу його дружини. Максим каже, що вискочив із авто і закричав: «Не стріляйте! В машині тільки жінки та дитина!». Його син кричав і був увесь у крові. Максим злякався, що його сина теж поранено, але то була кров бабусі.
Максим допоміг дружині, синові та тещі забігти у двір будинку неподалік, потім повернувся, витяг батька з другого автомобіля, у який теж влучило, і довів його до подвір'я. Через 30 хвилин його батько Максима помер у нього на руках від множинних кульових поранень у живіт і голову.
Сина Олександра Максименка Андрія, який їхав у другому авто, також було смертельно поранено. Максим каже, що кулі влучили йому у ліве око, вухо та плече. Олександр Максименко спочатку поховав сина у тимчасовій могилі, але після виходу російських військ із регіону, тіло ексгумували. У матеріалах розтину записано, що у Андрія крім поранень голови було виявлено ще й кулю у грудях.
Співробітники Human Rights Watch поговорили з Валерієм і Олександром Савченками, членами родини, що мешкає у будинку біля четвертого російського блокпоста. Вони розповіли, що під час стрілянини на дорозі біля їхнього будинку стояло чотири одиниці російської бронетехніки із щонайменше десятьма російськими солдатами. Вони нічого не бачили, але чули стрілянину і допомогли вцілілим сховатись у погребі, до якого можна потрапити з подвір'я.
Як мінімум до 10 березня російські військові не дозволяли цим родинам евакуюватись у напрямку Києва. Весь цей час Максим, його дружина та син залишались у погребі без медичної допомоги. Максим каже, що російські військові кілька разів заходили у двір, говорили з ними, бачили, що їх поранено, але не запропонували хоч якусь медичну допомогу.
Російські військові не дозволяли Максимовій родині забрати тіло його матері з авто до 6 березня. Родина поховала Любов і Володимира у дворі будинку, де їх прихистили, а Андрієве тіло Олександр на тачці відвіз ховати у Кімерку (район Гостомеля), де вони жили.
Human Rights Watch оглянула обидва обстріляні авто – зелений ВАЗ-2101 і синю Mitsubishi Lancer X. Обидва авто мають велику кількість кульових отворів різного розміру, а в авто, у якому загинула Любов, лишилися сліди крові на даху над пасажирським сидінням.
Два вбивства у Гостомелі 3 березня
57-річний підприємець із Гостомеля Юрій Штурма та 44-річний охоронець голови Гостомельської громади Юрія Прилипка Тарас, який просив не розголошувати його прізвище, розповіли, що 3 березня після обіду вони з Юрієм Прилипком та ще одним товаришем Іваном Зорею, їхали Гостомелем зустрічати гуманітарну колону з Києва. Вони хотіли домовитися з російськими військовими, аби колону пустили у місто.
Завернувши за ріг, вони побачили перед собою колону російської бронетехніки. Раптом солдати звідти відкрили по них вогонь, як каже Тарас, з кулеметів. Івану Зорі, який сидів на задньому сидінні, куля влучила у голову, поруч із лівою скронею. Юрій Штурма, який сидів поруч із Зорею, намагався зупинити кров рукавичкою, а Тарас, що кермував, різко повернув на іншу вулицю. Невдовзі йому довелося зупинитися, бо дорогу було перегороджено покинутим будівельним екскаватором.
За словами Юрія Штурми і Тараса, Юрій Прилипко вискочив із авто і побіг, але його застрелив російський солдат, який вів вогонь із житлового будинку неподалік. Тоді Штурма і Тарас вискочили з машини та сховалися за екскаватором. Вони кажуть, що намагалися перетягнути Івана Зорю з собою, та в нього знову влучили і він помер. Поки Штурма і Тарас ховалися за екскаватором, російський солдат вистрілив у них із ручного гранатомета від під'їзду іншого сусіднього житлового будинку метрів за 100 від них, але промахнувся.
Кількома годинами пізніше Штурма і Тарас бачили, як троє добровольців із української територіальної оборони марно намагалися винести тіло Юрія Прилипка. Російські війська почали в них стріляти і поранили одного з них – Олександра Карпенка. Згодом він помер від отриманих ран.
Ховаючись за екскаватором, Юрій Штурма і Тарас за 12 годин голими руками та ножем вирили невелику траншею. Після цього вони змогли пролізти під парканом, що тягнувся уздовж дороги, сховатися у дворі будинку та пересидіти там весь наступний день. Зрештою їм вдалося вислизнути з цього району, не потрапивши на очі російському снайперу.
Наші дослідники пройшли вздовж маршруту автомобіля і на парканах поблизу місця, де стріляли у Юрія Прилипка й Івана Зорю, знайшли понад 20 кульових отворів. Крім того вони бачили авто, в якому їхали чоловіки (воно все ще там стояло), а також вириту Штурмою і Тарасом траншею та лаз під парканом. Human Rights Watch також вивчила знимку зі встановленої у цьому районі камери відеоспостереження, на якій видно, як 3 березня о 16:30 екскаватор блокує рух авто, і виявила три отвори у кузові автомобіля з боку водія – там сидів Іван Зоря. Розмір і форма узгоджуються з картиною ведення стрільби з великокаліберного кулемета.
Вбивства у Новій Басані 12 березня
Колишній тесть 22-річного зварювальника Ігоря Якоба Олександр, який просив не розголошувати його прізвище, мешкає на північній околиці села Нова Басань, що розташоване у Чернігівській області за 70 кілометрів на схід від Києва. 28 лютого російські війська захопили село і поставили на в'їзді у село, біля Олександрового будинку, дві одиниці бронетехніки – по одній обабіч дороги. Олександр розповів, що 12 березня десь о 20:00 він почув постріли і визирнув у вікно. Він побачив, що російські війська обстрілюють мікроавтобус, який різко повернув убік і зупинився. Потім він побачив, як Ігор вискочив зі сторони пасажирського сидіння та побіг провулком. Ігорів товариш, 30-річний водій Андрій, залишивсь у мікроавтобусі.
Ігор, із яким ми розмовляли окремо, каже, що коли їхній мікроавтобус проїжджав повз російських військ, солдати відкрили по ньому вогонь, стріляючи в шини та змушуючи їх зупинитися. Ігор сказав, що куля влучила йому в ліве плече, але він зміг вискочити і втекти. Пізніше йому надали медичну допомогу і знайшли кулю поруч із хребтом. У Ігоря пошкоджено нерв лівої руки і він не може ворушити пальцями.
Олександр каже, що мікроавтобус загорівся і солдати витягли з водійського місця Андрія та почали кричати: «Яке у тебе звання? Де твоя частина?» Після миті тиші Олександр почув, як один із росіян сказав: «Він п’яний», а потім почув як кілька разів вистрелили в Андрія.
Олександр розповів, що згодом прийшов сусід, забрав тіло Андрія і поховав у себе у дворі. Двоє інших сусідів розказали Human Rights Watch про ті ж самі події. Дослідники оглянули згорілий мікроавтобус.
За словами Ігоря й Олександра, ані вбитий Андрій, ані поранений Ігор не були пов'язаними з військовими. Того дня вони були вдягнені у цивільне і їхали у білому цивільному мікроавтобусі.
